Карпати - фото, мандрівки, гриби






Впасти й не пропасти

Коли падаючи, будеш розуміти що діється, можливо допоможе. Удачі!



   Здається, так просто йти лісом, чи горами - ноги самі несуть до наміченої мети. Та сам процес ходіння по складному рельєфу має певні особливості і правила. Подорожуючи, а мова буде йти про мандрівки лісами без стежок, кожен хоче пройти безпечно, тобто не впасти, не заподіяти шкоду своєму здоров’ю. Але бувають випадки коли доводиться падати – спробуємо падати менше, а якщо і падати, то безпечно.
   Похід починається вдома, і в даному випадку нас цікавить екіпіровка – взуття та одяг. Основний критерій у виборі взуття, це зчеплення з ґрунтом та захист і підтримка гомілковостопного суглоба. Одяг, - а що одяг, що він має до падінь? А має те, що одяг повинен бути для тебе, а не ти для одягу. Вдягнувши новеньку куртку чи штани крутого бренду, треба не боятися хляпнутися в них у любу багнюку, інакше падаючи ти будеш підсвідомо рятувати не себе, а фірмову річ, з відповідними наслідками.
   Щоб зменшити неприємні наслідки падінь, розберемося дещо в причинах, що викликають падіння.
   Найпростіша причина падіння - посковзнутися на рівному місці, усувається ця причина просто – правильним вибором взуття, до якого потрібно підходити з усією серйозністю – як до підбору шин на Формулі-1.
   Ще одна елементарна причина – зашпортатись, або простий зачіп за камінь, гілку, в ожинах чи травах. Практично повністю уникнути цього виду зачепу можна правильно починаючи крок і ставлячи ногу. Зазвичай, крокуючи містом і відриваючи стопу від землі, відразу подають її вперед, яскравим виразом цього є хода, коли людина постійно зачіпає підборами. В нашому випадку потрібно, відриваючи стопу від землі, спочатку трохи підвести її і лиш потім подати вперед. Така хода віддалено нагадує перехід кота через калюжу, крок бузька, або рух ноги під час їзди на ровері, звичайно це утрирувано, не потрібно доводити приклад до абсурду. Крокуючи так, ти відчуєш низьку перепону при вертикальному ході ноги і зможеш вчасно зупинитися, звільнитися від перешкоди, або переступити її, і не заїдеш в неї з розмаху, при горизонтальному русі ноги, що призведе до падіння, або синця на гомілці. Так крокую в лісі постійно, з більшою чи меншою вертикальною складовою, залежно від обставин, це вже виходить само собою.
   Підвернути ногу – ця небезпека підстерігає нас на нерівній поверхні, особливо коли нерівності – коріння, каміння, ямки, сховані в траві. Найбільш небезпечним в цьому плані є траверсування схилу в листяному лісі - нерівностей під листям не видно, стопа на схилі вивернута і напружена, нога ковзає разом з опалим листям. Добре було би йти тут стежкою - а нема... Взуття в нас таке як треба, йдемо обережно, дуже обережно якщо гружені броцаком. А ще, йдучи поперек схилу, необхідно хоч трохи бути розвернутим в сторону підйому тоді, в разі падіння, легше буде спертися руками об близький схил. Таке ж падіння, підворот ноги, можливе при переході по кам’яних схилах, цекотах. Але тут ми небезпеку бачимо краще і тому обережніші, заходи безпеки ті ж, можна деколи, в прикрих місцях, і полізти рачки, притримуючись за каміння руками.
   Тепер дещо про складніші випадки, які призводять до небезпечних падінь.
   Торцевий зачіп – це коли ногою піддіваєш торець патика, який іншим кінцем впирається в землю. Рухаючись далі вперед намагаєшся підняти ногу вище, щоб звільнитися від патика, але впертий в землю патик наче прилип до ноги і чим більше піднімаєш ногу, тим більше він тебе перевертає. Закінчується ця боротьба з патиком падінням на ніс, особливо небезпечним на спусках. Щоб запобігти падінню при такому зачепі, потрібно не намагатися звільнитися від патика на ходу, а вчасно зупинитись, якщо вдасться. Фото 1. (Початок зачепу(1) і перевертання(3), за тонкою червоною стрілкою, при дальшому русі вперед – широка стрілка.)
   Самозачіп – переступаєш однією ногою через гілляку, яка стирчить, чи лежить на землі, а другою піддіваєш її і притискаєш до ноги, що пішла вперед. Раптово затиснута ногами гілляка валить наповал, падаєш як спутаний. Щоб вберегтися від цього потрібно, як і в багатьох інших випадках, акуратно переступати всілякі патики. Фото 2. (Підхід(1), занизько піднята нога(2), затиснута між ногами гілляка(З), падіння(4). В зеленому колі правильна дія – відкидання з рук зайвого(сумки).
   Бокове ковзання – на ухилах, а деколи і рівній площадці стаєш на вологий патик і нога ковзає по ньому вбік, і ніякий Vibram не допоможе. Фото 3. (Наступив на слизький стовбур(1), нога поїхала вниз(2), за червоною стрілкою, завершення падіння(3-4).)
   Те ж саме може статися, коли стаєш на стару вологу колоду без кори, а часом і з корою, якщо кора відшарувалася від стовбура. Знову ж таки, потрібно намагатись не наступати на всякі патики та колоди. А якщо вже і доводиться наступати на них, то притримуватись руками за гілки дерев, так би мовити - завжди мати „третю точку” опори – одну гілку відпускаєш, за іншу хапаєшся. До речі, таким способом пересуваєшся і в заростях жерепу.
   Провал – переходячи буреломи, купи хмизу, йдучи по валунах з мохами є небезпека провалитися однією ногою по коліно, а то і вище. Одна нога виявляється защемленою, тіло по інерції рухається вперед і ушкодження, які собі заподієш, визначаються другим законом Ньютона. І хоча твоя маса від тебе не конче і залежить, то прискоренням ти в змозі керувати сам, тобто на таких складних ділянках потрібно рухатися поволі, не забуваючи про третю точку опори.
   Защемлення – близьке до "провалу", коли, переступаючи колоду чи камінь, стопа защемляється в його основі, а гомілка впирається в перепону - як мінімум синяк забезпечений.
   Значною мірою самі падіння і наслідки від них залежать від напрямку руху по рельєфу - вгору, горизонтально, траверсом чи вниз. Тут напрямки перераховані по мірі зростання загрози.
   Йдучи догори, при падінні, завжди можеш спертися руками об близький схил. Спосіб підйому, "в лоб" чи "змійкою", залежить від ваги твого броцака – чим він важчий і чим стрімкіший підйом тим частіше "крутимо змійку", і відносно пологіше йдемо догори. Загрози від падіння, при русі вгору, мінімальні ще й тому, що швидкість руху невелика.
   При русі відносно горизонтальним рельєфом ми піддаємося всім видам загроз, які можуть підсилюватися великою швидкістю руху.
   Про рух поперек схилу – траверсом, дещо згадав вище, наголошу ще раз про необхідність бути розвернутим трошки догори. Схема руху поперек схилу нагадує пилоподібну осцилограму – довга горизонтальна складова з невеличким набором висоти, потім кілька кроків боком різко вниз - щоб зберегти генеральний напрямок руху.
   Рух вниз, в цьому випадку відстань від кінчика твого носа до ймовірної точки приземлення найбільша, відповідно, старайся падати не в сторону ухилу, а в бік, або в сторону підйому. Якщо вже падаєш – валися на бік до схилу, або сідай на п'яту точку. Щоб убезпечитись від падіння і звести до мінімуму його наслідки, потрібно завжди спускатися боком Фото 4., або "змійкою" Фото 5., щоб нога була повернута хоч трохи поперек схилу. Якщо часто "крутиш змійку", то такий спуск нагадує чудернацький танець - то лівим, то правим боком до схилу, часто перебираючи ногами - гоп-гоп, полетів вниз. До речі про оце "гоп-гоп", не дуже захоплюйся швидким спуском, реально оцінюй зчеплення з поверхнею, крутизну схилу і перешкоди на ньому. Наприклад, гружений спускаєшся схилом - розігнався, зашпортався, полетів вниз та встиг зачепитися за дерево, утримався (рано тішишся), а твій броцак, що дістав відповідне прискорення, так тебе шарпне, що може травмувати плече.
   Деколи доводиться спускатися по сипучих схилах - опале листя, дрібні камінці, відповідно, нога деякий час сунеться схилом вниз - не роби наступного кроку поки зсув від попереднього кроку повністю не припиниться.
   Єдиний випадок, коли можна сходити вниз стрімким схилом в лісі по найкоротшій прямій, це рух по снігу, що просідає на кілька сантиметрів, або по ґрунту з подібними властивостями. Ставиш ногу, акцентуючи упор на п’ятку, поверхня під нею трохи просідає і утворюється рівна поличка - спускаєшся як по сходах.
   Впасти можна не тільки просто йдучи лісом, а і долаючи перешкоди, найчастіше це повалені дерева – завали. Навіть якщо ти прихильник маркованих стежок, десь колись, комусь з вашої компанії спаде на думку вражаюча своєю "новизною" ідея - А давайте зріжемо тут шлях, раз-два і ми на місці! От тоді у вас з'явиться нагода познайомитися з завалами - від поодиноких стовбурів Фото 6., до суцільних завалів Фото 7..
   Завали в Карпатах звична річ, це стосується як суцільних завалів, так і перекриття кількома стовбурами стежки, яка "минулого разу" були абсолютно прохідна. Найпростіший випадок – колода поперек шляху. Ніколи, без крайньої необхідності, не стаю на таку колоду Фото 8.. Якщо стовбур старий, без кори, то він може бути слизьким від вологи чи паморозі. Те, що колода буде з корою, нехай тебе також не заспокоює - дуже часто в колоди, що лежить давно, кора відшаровується і дізнаєшся про це лише тоді, коли будеш летіти з колоди разом з корою. Такі стовбури треба переступати, але переступати боком Фото 9., бо переступаючи прямо можна зашпортатися за ту ж колоду.
   А от колода лежить порівняно високо - і під нею не пролізеш, і не переступиш, і не обійдеш - бо "за деревом дерево...". Знову ж таки не будемо лазити по поваленому дереві, бавлячись в "Три ведмеді". Потрібно сісти на колоду, перекинути ноги на протилежну сторону - встав і пішов далі. Фото 10.(Неправильно – ногою став на сучок(в червоному колі), який може підломитися, а під тобою інший сучок(в меншому колі), на який можеш сісти. Звернути увагу і не переносити вагу на гілку(в жовтому колі), яка може зламатися, потрібно лишень притримуватись. Правильно – сівши на колоду і притримуючись за гілки(в зеленому колі) – "третя точка".)
   Та, що це за правило, якщо з нього немає винятків? Наприклад, стовбур поваленого дерева вкритий гіллям - нема де і притулити п’яту точку, або смереки так нахрещені, що на найвищу просто так і не висадишся. Доводиться ходити по таких повалених стовбурах. Те, що треба бути максимально уважним, це само собою. Йдучи по колоді, потрібно притримуватись за гілля, якщо воно там є, саме притримуватись, а не триматись - ніколи не довіряй сухим гілкам, навантаження має бути розподілено таким чином, що якщо гіляка вломиться, то ти втримаєшся на стовбурі. Про те, щоб ставати, переносити все навантаження на сухі гілки, навіть не може бути й мови. Отже, ліземо по колоді, тобто поволі йдемо - високо, слизько і взагалі страшнувато - потрібно мати запасний варіант. У випадку втрати рівноваги можна сісти на колоду і далі вирулювати ситуацію, або вимушено зіскочити вниз. Так-так, краще вимушено, але контрольовано зіскочити з колоди, ніж звалитися з неї, попередньо розхитавши себе, в боротьбі за живучість. Весь фокус цього простого рецепту полягає у визначенні моменту – коли вже треба скакати.
   Ще одна травмонебезпечна ситуація, хоча це і не падіння в прямому значенні - загрузнути в багнюці. Ні, це не класичні сцени з фільмів про утоплення в болоті, такого якось не було, а от грузнути по коліна доводилося...
   Мжичив дощик, переходив так звану тракторну (лісовозну) дорогу – колія, а посередині горбик, на мені важкий броцак, що ускладнює ситуацію. Прикинув, така ідея - широким кроком скочити на горбик, відштовхнутись від нього і приземлитись на іншу ногу з протилежної сторони дороги. Така була ідея, а насправді... А насправді, той горбик, то було суцільне густе болото, в якому вгруз по коліно. Ну вгруз та й вгруз – півбіди, а біда була в тому, що хотів швидко звільнитися, шарпнув ногу, а багнюка тримала її набагато сильніше ніж розраховував, відповідно, перевантаження гомілкового м’яза, корч, і тут почалося Кіно... Конаючи, падаю в багно, щоб звільнити ногу потрібно зняти броцак - звиваючись в болоті скидаю лямки, поволі витягую ногу, розтираю, весь в грязюці шкандибаю далі.
   Зустрічав ще декілька випадків такої багнюки крім лісовозної дороги - насамперед це класичні, великі болота, більшість з яких об’явлено заказниками. Також частенько зустрічались виходи болота прямо на схилах серед лісу – такі собі грязеві колодязі, кабани в них полюбляють робити кУпала. Часом, після повеней, в долинах потічків, дощові потоки намивають цілі поля глинистого багна. Питання не в тому, щоб не лізти в те болото, а в тому, що якщо і заліз, то різко не сіпатися.
   Розглянувши, в основному, причини падінь, зупинюся на деяких чинниках, що погіршують наслідки від них.
   На марші, з метою безпеки, не тримаю руки в кишенях, також не ношу в руках ніяких цінних і небезпечних речей, - фотоапарат, ніж і т.п. Фотоапарат, мобілку та інші прилади, якщо вони не в наплічнику, потрібно розміщувати на грудях - в кишенях, або кофрі, так би мовити, ближче до тіла. Недобре ці речі носити в бокових кишенях чи в різних сумочках на поясі, там може бути хіба щось дрібне, або м'яке. Падаєш то ти, переважно на бік і обов’язково, як не апаратура хрусне, то щось в боці, по крайній мірі, синець забезпечений. Якщо в момент падіння в мене в руках є якісь речі - пакет з грибами, палка, сумка і т.п., вони автоматично відкидаються - "відстрілюються", "катапультуються" в сторону так, щоб на землю я вже приземлявся з вільними руками, це дозволяє краще згрупуватися, дає більше шансів вберегти кисть руки, і ті ж самі речі не завдадуть додаткових травм.
   Стосовно трекінгових палиць - потрібна річ, ніскільки не заперечую їхню користь на відкритому просторі. Та при даному способі мандрівок лісами - "без стежок", коли збираєш гриби, або руки чимось зайняті (кулеметом:)), палиці мені просто не підходять, деколи дерешся такими корчами, що тільки ще й палиць бракує. Третю точку опори маю, тримаючись руками за гілки.
   Значною мірою на падіння впливає втома і спішка. Втомлений починаєш частіше спотикатися, падати. Треба знати про це і примусити себе перепочити, хоча дуже поспішаєш. Це ж стосується і подорожі в складі групи. Недаремно існує правило, що швидкість групи визначається швидкістю найслабшого учасника - сильніший іде останнім. Недобре чинять ті, що біжать наперед, а ти нас наздоганяй. Йдучи в зашвидкому для себе темпі турист шпортається, падає і ... Якщо не хотіли його чекати, то тепер несіть на собі.
   От він і настав, як завжди несподіваний момент падіння...
   - Стоп, по можливості ніякого руху далі вперед, трошки згинаю ноги в колінах, стараючись втримати рівновагу, "процесор" підказує, що втриматись не вдасться, всі речі з рук летять в сторону, продовжую присідати, приземляюсь, або на бік, в позі парашутиста, або на долоні, якщо полетів вперед. Лежу, не дригаюсь, – оцінка пошкоджень, все ціле - можна вставати. Спробував описати методом сповільненого кіно просте падіння. Звичайно, залежно від обставин, можливий і інший розвиток подій, але в основному схемка така. Часто при таких падіннях як "самозачіп" і "бокове ковзання", все відбувається настільки блискавично, що тільки якісь автоматичні реакції, вироблені практикою, рятують ситуацію, бо падати доводиться не завжди строго по правилам. Спитайте кота - чого він приземляється на чотири лапи? А він і сам не знає, але можливо, догадується.
   Часом, борючись з падінням, людина додатково себе розгойдує, що призводить до ще гірших наслідків. Падаючи, треба вчасно вловити момент коли вже даремно боротися за втримання рівноваги і настав час думати про вдале приземлення. Наприклад, при падінні в лісі поміж смерек, не слід робити різких рухів в сторону – можна наразитися головою на боковий сучок, або вдаритись об стовбур. В цьому випадку просте приземлення на землю може мати менші наслідки.
   "Все ціле - можна вставати." А якщо не ціле...? Навіть в одноденному поході, на цей випадок маю, дасть Бог не знадобиться, аварійний набір – мініаптечка, свисток, запальничка, ніж. Щодо мобілки, то це само собою, правда не всюди є сигнал. Вважаю, що в одиночних походах, а в групі крім більшої похідної аптечки, в кожного повинна бути мініаптечка з обезболюючими таблетками - найсильнішими, які можна вільно купити в аптеці, в мене - кетанов. Звичайно, вибір має бути суто індивідуальним, хто мав травми вже знає, що може вживати. А хто, на щастя, не мав - нехай радиться з докторами. Обезболююче дозволить на деякий час притупити біль і дасть шанс вибратися до стежки, до людей, на відкрите місце, де тебе скоріше знайдуть.
   Ну, не будемо про сумне, нічого страшного – подумаєш, впав. Сприймай цю подію філософськи - як безплатний урок, як застереження від можливих падінь з гіршими наслідками.
   Отже, якщо впав і:
   - отримав синці та садна, дякуй, ну, сам знаєш кому, за те, що в тебе все ціле, могло бути й гірше;
   - отримав серйозніші травми, дякуй за те, що живий, могло бути й гірше;
   - тебе вже нічого не хвилює - все ОК, гірше вже не буде.
   Були всякі випадки - і сотня падінь, і конання в багнюці, і посадка на сучок, який продірявив джинси навиліт. Не дуже вдаючись в конкретні історії, хотів поділитись досвідом в питанні падінь і безпечного пересування в лісі. Бувалі мандрівники згадають, що було, початківці прочитають, що може бути. Можливо комусь знадобиться.


      Віктор Верховинець
      м. Долина, 2008р.

Автор вдячний Василю Цвігуну за участь в зйомці фотографій


Создан 31 мар 2010



  Комментарии       
Всего 3, последний 5 лет назад
majestik 12 янв 2011 ответить
Це надзвичайно корисно мандрівнику пересічною місцевістю.
Вдяка!
Мреє DAD 11 дек 2011 ответить
Найпаскуднішими і найнебезпечнішими для пересування у наших горах є місця кам"яних розсипів, порослі травою і де каміння стоїть сторчма. У густій траві практично не видно куди слід ставити ногу і небезпека травмуватись є постійною. Років шість тому дістав таке щастя, коли захотілось нам пройти промаркованим на карті маршрутом з Бистреця вздовж Мреє, а потім з підйомом на хребет з котла вліво. Закінчувався маршрут (на карті) в районі каплички, що є у Вас на фото. Усе хороше закінчилось при спробі знайти саму стежку, якою явно ніхто не ходив уже кілька років. Крім того у двох місцях лавини насунули каміння,та понищених кедрів. Спершу підіймались вздовж потічка, потім прямо по потічку, дерлись жерепами, а коли жерепи кінчились, то почалось оце згадане вище щастя. Нікому не радив би там ходити.
--- 14 авг 2012 ответить
аж смішно!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

© Віктор Верховинець, victour.io.ua, 2007-2017