Карпати - фото, мандрівки, гриби






В жерепі Аршиці

жереп - гірська сосна, ще таїть він в собі таємниці



Аршицький фарватер

  Другий день осіннього переходу Аршицею, за маршрутом Осмолода – Мислівка. Після ночівлі на хребті вода допита, стежина стає все менш помітна. Проминули Верх Слобушницю і занурилися разом з тим, що залишилося від стежки в жерепове криволісся. В планах було проскочити хребтом до вже знайомого Горгана Ілемського, звідти рукою подати до Німецької полонинки. А там - вода, дрова, вечірня медитація... Це в планах...
  Стежка щезла остаточно, ще сподівалися знайти якісь проходи на Верх Менчелині і вперто дерлися дебрями на чубок, ми зависли між жерепом в прямому і в переносному значенні, швидкість руху була мізерна – Мамо, де ми!? Добрівши до якось камінної прогалини, в районі вершини, побачили, що так можна і потонути в цьому зеленому морі, яке простягалося далі хребтом. І полетіли ми по косій вниз яко соколи, до води, на ночівлю, в напрямку полонини Мшана, наввипередки з сонцем, що стрімко падало за горизонт.
Напевно не ми одні попадали і ще може потрапити в подібну ситуацію, мандруючи Аршицею. І забив я собі гвіздок - знайти прохід на цій ділянці хребта. Пізніше не раз шукав стежку між Горганом Ілемським і Верх Менчелином, заходячи зі сторони Мислівки. До другої вершини, там де викладений кам'яний „окоп”, стежка від Горгана Ілемського ще є, а далі жереп, і чим ближче до Менчелина тим він злісніший. Так думаю, що стежки на цьому відрізку ніколи і не було.
  Раз не можна в лоб, значить потрібно обійти цю ділянку. Пробував пройти північно-східним райштоком, зображеним на WIGовці. Ще лісом, хоча місцями і завалений, райшток зберігся, а в жерепі залишився хіба слід від горизонтальної полички, що була колись стежкою. Цей слід фантомного райштоку, що такий же непрохідний як і оточуюче поле жерепу, можна розгледіти на супутникових фото в Google Earth.
  В таких дослідницьких походах знайшов в жерепі рештки літака, що розбився в 1983 році. Також з південно-західної сторони хребта знайшов добрий райшток на висоті близько 1250-1300 м, що тягнеться майже від Німецької полонинки до Осмолоди. Та цей райшток розташований занадто низько, для тих хто збирається йти хребтом. Його я використав, щоб швидко вийти на стартову точку на сідлі між Верх Слобушницею і висотою 1551,6м (тут і далі висоти за мапою, 25-ткою). Не груженому, цим райштоком від полонини Мшана до озера Аршиця 2,5 години швидкого ходу і ще година підйому на хребет.
  І от вже на місці старту, між Верх Слобушницею і згаданою висотою, – досить приємна, відкрита галявина, з м’якою підстилкою і запасами сухостою для вогнища, лиш води, як і скрізь по хребту Аршиці, нема. До Верх Слобушниці звідси ще треба поколисатися в жерепі, є сякі-такі прогалини, але іншого варіанту, як шукати прохід по хребту, напевно не знайдеться. Мені ж в протилежну сторону.
  На висоту 1551,6 м лізу хребтом - то корчами, то по прогалинах в жерепово-смерекових гущаках, прохід терпимий, напрямок стежки вловлюється. На чубку приймаю південніше і зупиняюсь на кам’яній плеші, щоб оцінити ситуацію. Звідси добре видно поляну в жерепі на сідлі і схил Верх Менчелина. Ось вона пастка – попавши на красиве, чисте сідло і бачачи прогалини по хребту не ми одні перлися на вершину Менчелина, сподіваючись знайти прохід. З чубка намічаю уявну траєкторію обходу Верх Менчелина південною стороною, нагадаю, що на північному схилі крім первісного жерепу і фантомної стежки нічого доброго нема. Вниз спускаюся навпростець, через короткий відрізок невисокого жерепу. На сідлі виходжу на мальовничу галявину з розсипами дрібних камінців, неначе попав на ретельно доглянуту садову альпійську галявинку, а садівник тут один – природа.
  З сідла повинен попасти нижче кам’яних розсипів на далекому схилі, фіксую дані в чайнику бортового комп’ютера і занурююсь по косій, спочатку в жереп, а потім в смерекові гущаки. Звичайно, гущак буде трохи шматувати броцак, але це не йде в порівняння з заростями жерепу на хребті, тим більше, що все це недовго. Дійшовши до котловини під кам’яним язиком, на межі грубшого лісу, припиняю скидати висоту – траверзую вершину. Мало не на всій ділянці від Верх Менчелина до Горгана Ілемського, нижче краю жерепового поля, є майже горизонтальна поличка в лісі. Ліс там красивий, розріджений праліс, в якому дуже приємно йти, чимось асоціюється в мене з просторами Гаджини. Звірина теж не дурна ходити дебрями і протоптала там же вузьку стежку вздовж хребта. Йдучи, якщо не маєте навігатора, потрібно уважно відслідковувати вигини хребта, щоб знати своє місцезнаходження – видимих орієнтирів там немає. Так, за 2 години чистого ходу, доходжу до вигину язика жерепу у сідловині між Горганом Ілемським і другою вершиною.
  Тут ми майже на місці, „фарватер” роздвоюється і хто куди, залежно від вашої мети, є декілька варіантів:
  1. Можна продовжувати траверзувати схил і невдовзі вийти через кам’яні поля, а як промахнетесь то все одно вийдете, на марковану „чорно-білу” стежку, між Горганом Ілемським і Яйком Ілемським. Тут, знову ж таки – кому вверх на Горган, а кому вниз, до полонини Мшана. Йти закосом напряму до Мшани не добре, через завали, краще по стежці.
  1.1.Перетнувши марковану стежку можна відшукати, нижче жовто-флуоресцентного кам’яного поля, віговський райшток і вийти ним на Німецьку полонинку. На цьому ж райштоці, через півгодини ходу від місця перетину, знаходиться джерело, яке не пересохло навіть цього посушливого літа. За джерелом стежка відразу приймає вправо і вгору, через кілька хвилин виходимо на відкриту горизонтальну поличку-галявину, чудове місце для ночівлі.
  2. Можна піднятися закосом, через помірні зарості смереки та клапті жерепу, на сідло між Горганом Ілемським і 2-ю вершиною, а вже звідти і на сам чубок. Відразу закосом підніматися на Горган не слід – будете борсатися в жерепі, хоча близький прохід може бути поруч.
  Запропонований маршрут, на мою думку, є набагато „енергоощадливіший” в порівнянні з хребтовим продиранням, ще й цікавішим. Правда він вимагає деяких навиків орієнтування, а може хто любить самоутверджуватися в жерепі – вибір за вами.

                                                            Зірка, що промайнула в Карпатах
  Райштоки, Аршицький фарватер, літак, пам’ятник пілоту, всі ці речі тепер вже не просто розділити між собою. Шукалося все практично одночасно. Для чого..? Хто його знає... Як співає Трофим - „Но в логику любовь никак не запихнуть”, напевно і любов до мандрів також.
  Про катастрофу літака почув в 1985 році, в Мислівці. Розповідав тоді один з учасників пошуку літака, бувший лісник, якого як і інших лісників залучали до пошуків, що на 3-й Аршиці (3-тя вершина від Горгана Ілемського в сторону Осмолоди), в 1983 році розбився військовий літак, який шукали, за його словами, з тиждень. По інших даних пошуки тривали декілька днів, а більше тижня, це напевно, разом з часом затраченим і на евакуацію вузлів літака. Після того як наземні розшуки не дали результатів, в одному з пошукових польотів було помічено клапті обгорілого жерепу і так знайшли місце катастрофи. Потім військові вивезли частину уламків літака, найближчою вершиною, де зміг приземлятися вертоліт був Горган Ілемський. Оце все, що почув тоді, а більше зустрітися з тим чоловіком, щоб розпитати детальніше, не довелось. Пізніше про літак і пам’ятник загиблому пілоту також прочитав на туристичних сайтах.
  Кожного разу, мандруючи Аршицею, заглядав на прогалини в жерепі 3-ї Аршиці, сподіваючись знайти місце падіння літака. Про місцезнаходження літака розповідали різне – багато хто вказував на південний схил Аршиці. Якось, з Довгого поля під Яйком, турист зі Львова показував на одну з полянок на південному схилі і розповідав вже не про літак, а про упавший вертоліт. На сайті попадала інформація, що місце падіння знаходиться прямо на хребті і мало що залишилося від літака – розтягли. Така суперечлива інформація довго вводила мене в оману. Перерив південний схил попри хребет, від Горгана Ілемського до Верх Менчелина - нічого, добре, що хоч в цих вилазках попутно розвідав обхід полів жерепу. Надія знайти місце падіння не полишала мене і побічно підпорядковувала всі інші походи в тому районі.
  Одного разу мандрував, продовжуючи досліджувати північний райшток Аршиці (північний райшток). Вийшов з Німецької полонинки, проминув нижнім райштоком, зображеним на мапі WIG, один кулуар, полонину Стислу, можна сказати форсував другий кулуар – стежина пропала, довелося йти якимись захаращеними лісами. Глухомань, дебря, ні зв’язку ні Ау – жуть. Вирішив піднятися вище, під поля жерепу, щоб прив’язати своє місцезнаходження до гуглівського фото, яке взяв з собою в похід. Вийшов на дивом вцілілий серед кедрів верхній райшток, пройшовся сотню метрів по ньому назад, в сторону Горгана Ілемського, вперся в жереп, ще раз переконався, що видима на супутниковому фото смужка, лиш слід від бувшого райштоку – горизонтальна поличка повністю заросла жерепом. Пройшовся стежкою в сторону Менчелина – ситуація та ж. Що поробиш – поліз догори, вирішив штурманути жереп і повертатися назад вже південною стороною хребта, завжди намагаюся повертатися іншим шляхом.
  Лізу догори, поки що пралісом, раптом, на межі ліс-жереп побачив тьмяно виблискуючий, величенький металічний агрегат, що приперся до смереки. Дивина, це ж турбіна від літака! Хоча і понівечена, але без слідів корозії, вражаюча своєю технічною досконалістю. Повезло так повезло – двадцять метрів вліво чи вправо і не бачити мені турбіни. Раз є турбіна, вперта в стовбур, то вище повинно бути те місце, з якого вона скотилася, інакше звідки ж їй взятися серед лісу. Кілька метрів вище турбіни виколупав з ґрунту якісь дрібні металеві уламки і подався стрімким схилом догори.   Занурюючись в жереп, примітив верхівку смереки, в яку вперлася турбіна і по цьому орієнтиру витримував напрямок руху. Жереп тут специфічний – високе, тонке, нахрещене гілля, ставати на такі гілки не виходило, доводилось вужем пролазити в плетиві гілок. Орієнтуватись в просторі і часі, йдучи подібним жерепом, важко, виручав тільки запримічений вершок смереки. Щось довго лізу, нічого немає, та от знайшов якісь обгоріли дроти, уламки вузлів літака. Далі рухався зигзагом, прочісуючи схил, і не даремно – можна було пройти в кількох метрах від місця катастрофи і не помітити його.
  Виринув з жерепу на плешу з купою залізяччя в центрі. Масштаби катастрофи вражають, літак врізався майже перпендикулярно хребту і вибив у скелі яму більш як метрової глибини, каміння в центрі до цього часу ще не заросло, а краї галявини в жерепі вже поросли ягідником. Удар був настільки сильний, що частини літака розлетілися в радіусі близько 50 метрів, а турбіну розірвало і більша частина її скотилася вниз на 130 метрів. Ті частини літака, що знаходились на плеші, напевно було визбирано в жерепі і принесено сюди військовими. Дещо евакуювали, та в гущавині жерепу залишилось ще багато покремсаних решток, всіх не опишеш, деякі є на фото (Фото з місця катастрофи).
  Немовби відтворюючи ситуацію в якій сталася катастрофа, хребет накрило хмарою. Пасма туману міцно зчепилися з щіткою жерепу і холодними язиками притискали до землі. Моторошний стан нарешті розвіяв порив вітру. Полазив навколо місця падіння, сфотографував розкидані частини і подерся жерепом на хребет, знаходячи по дорозі елементи літака. На хребті, в жерепі, побачив ще якісь дрібні деталі та кілька більших уламків, напевно саме їх, час від часу, знаходять туристи і розповідають потім, що майже нічого не залишилось. Виявляється я бував тут раніше, в десятку метрів від цього місця, і нічого не знаходив – жереп є жереп. Повертався назад, вже знайомим з попередніх походів, південним схилом.
  Вдома засів в інтернеті – авіасайти, форуми і т.п., виставив фото деталей літака, загалом збір інформації тривав три місяці. На forumavia.ru по фотографіях частини вузла повороту крила та елементах шасі визначили , що це літак МиГ-23, а згодом, коли згадав ймовірне прізвище льотчика, повідомили, що це дійсно розбився літак МиГ-23М, Мукачівського 92-го винищувального авіаполку. Заступник командира 2-ї ескадрильї, майор Уралов Володимир Олексійович, вдень, 12 жовтня 1983 року здійснював учбовий перехват і його літак наводився з КП Івано-Франківського аеродрому. По невірній команді офіцера бойового управління КП, літак майора Уралова зайняв ешелон 1500м, при висоті хребта, який був по курсу, до 1587 м і йому не вистачило десятка метрів для виходу. За словами однополчанина, остання команда з КП Івано-Франківська була: - „...(позивний Уралова), займіть висоту 1500м”, відповідь – „Півтори тисячі зайняв”, і все...
  Відізвався на форумі і товариш майора Уралова, полковник Олексій Тичина, щось добавляти до його слів буде зайвим: - „12.10.1983г в районе г. Долина, Ивано-Франковской области, на самолёте МиГ-23М, погиб любимец полка, летчик от Бога, зам. командира 2аэ, военный лётчик 1 класса майор Уралов Владимир Алексеевич. Верный товарищ, классный летчик, весельчак и балагур, погиб случайно и нелепо - из-за ошибки офицера БУ КП аэродрома Ивано-Франковск. Скорбил весь полк... Похоронен был Володя в г. Ленинграде.”
  … За інформацією Володимира Горшкова, який служив в той час в 92-му ВАП і приймав участь в пошуках, пошукова команда вирушила з Мукачева в той же день. Пошуки велись відразу кількома групами з різних напрямків. Також опитували місцевих, які чули гул неначе від вибуху – вони показували руками в різні сторони, спробуй в горах толком визначити напрям за розповідями про звук. Погода була погана – низька хмарність, холодні тумани, тому спочатку пошуки велися тільки з землі, обслідували вершину за вершиною, схили. Шукали, визначаючи можливі азимути за картами, тримали зв'язок між групами по рації. Через кілька днів, коли розпогодилося, місце падіння знайшли з вертольота.
  З землі літак не виявили тому, що він вдарився об скельний ґрунт на схилі порослому жерепом, від удару розсипався і уламки відразу сховалися під ковдрою гірської сосни. Якби він упав у лісі, то здаля би було видно обгорілі дерева, а так в жерепі особливо і горіти нічому. Вибоїни від удару з рівня землі не видно, сам переконався , що так знайти літак надзвичайно важко.
  Потім розпочалася евакуація деяких частин літака, на хребті є місце стоянки, де ще дотепер залишися металеві кутники, які слугували кілками до військової палатки.

                                                            Пам’ятник
  Посилання на фото пам’ятного знаку загиблому пілоту зустрів в інтернеті і мандруючи в околицях Горгана Ілемського, не раз поглядав в місця можливого його знаходження. Та після того, як знайшов точку падіння літака, зайнявся пошуками пам’ятника всерйоз. Думаю – Як це так, літак знайшов, а пам’ятник, який десь поруч, знайти не можу?
  Згадуючи зображення пам’ятника на фото Нормалайзера (http://community.livejournal.com/karpaty_com_ua/3614.html?mode=reply) і опис до нього, прочесав підходи до Горгана Ілемського – пусто. Ще раз переговорив з знайомим з Мислівки, він впевнено стверджував, що пам’ятник з північного боку хребта, на краю лісу, перед самим підйомом на вершину.
    Запитую – А вершину Аршиці (Горгана Ілемського) з того місця видно?
    – Айя-а, видко як на долоні.
  Знову пускаюся в пошуки, але вже беру з собою роздруковане фото. Гадаю – Може з того часу, як зроблене фото, смерековий молодняк підріс і пам’ятник в гущаку? Так, спираючись на описи з сайту та розповідь знайомого, тотально прочесав смереково-жереповий гущак у вказаному районі. Нема і все, залишалося припустити, що пам’ятник хтось забрав звідти. Скільки можна лазити росянистими корчами, мокрий повертаю в зворотну путь.
  Описи не спрацювали, з фактів залишилася тільки фотографія. Ще прочісуючи місцевість звернув увагу, що напрямок на орієнтири сусідніх гір не зовсім співпадає з напрямками на фото, але ж довірився описам. Слід зауважити, що фотознімок був зроблений зимою 1994 року і видимі на ньому засніжені зруби та галявини позаростали з того часу. Остання спроба – вибрав на фото три точки які лежать на одній прямій – уявну точку зйомки, плямку зрубу на хребті Сехліс і між ними характерний вигин старого лісу, що заходив у вирубку на проміжній вершині, та зіставив дві останні точки з реальними орієнтирами. Помаленьку рушив північною стороною хребта назад, в напрямку Німецької полонинки. Йдучи хребтом постійно порівнював своє місцезнаходження і розташування вибраних орієнтирів, направляючи на них трекінгову палицю, чи знаходяться вони у створі. І чим далі йшов, тим більше зміщувалися мої орієнтири у потрібному напрямку. Незабаром зайшов у поле жерепу, з вузькими смужками цекотів, всі три точки приблизно зійшлися в створі.
  На цьому місці я вже був минулого разу, нижче знаходиться зарослий жерепом верхній райшток, позначений на ВІГовці. Хоча місце і не підходить під опис - далеченько від вершини, якої навіть не видно за лісом та, судячи по фото, це десь поруч. Ще минулого разу бачив тут камінь – тур, який стирчить поміж жерепу, але весь був зосереджений на пошуках металевого пам’ятника. Тепер же звернув увагу на те, що це ж камінь з фото – щербини, ребра і в цілому форма співпадають. Заглянув на місце де мав би стояти пам’ятник, лиш дірка поміж каміння - щез. Ще трохи полазив жерепом, гадав, що може десь поруч лежить – нема.
  Місце, де був пам’ятник, розташоване трохи не так як вказували описи. Аж тепер до мене дійшло – фото зроблено в лютому і весь жереп лежить під снігом, звідси і рівна площадка, на яку я початково орієнтувався, а тепер жереп в рівень з головою. Згадав було за „гуцульські кілометри”, напевно цей синдром властивий не тільки гуцулам, а і багатьом оповідачам про гори, тому спиратися потрібно на об’єктивні дані – мапи, фото і т.п.
  Добиратись до „пам’ятника” найпростіше з Німецької полонинки, спочатку по маркованій стежці, а там де стежка починає переходити на південну сторону хребта, оминаючи підйом, потрібно під прямим кутом повернути наліво і в лоб вилізти на хребтову поличку. Далі потрібно пройти трохи хребтовою стежкою в лісі, в сторону Горгана Ілемського, до першого поля жерепу, яке залазить з північного схилу на хребет. Майже на початку цього поля, з північної сторони, але неподалік від середини хребта, на камінні серед жерепу, знаходиться місце де був раніше пам’ятник. Згідно Google Earth, координати цього місця – 48°44'56.30'' N, 23°51'2.44'' E.
  Стосовно самого пам’ятника: описи про його форму різнилися, одні казали, що це була лопать гвинта, інші, що плоскість крила. За словами очевидців на пам’ятнику була фотографія льотчика і напис який містив приблизно таку інформацію – майор Уралов * .*., дата, „Трагически погиб при выполнении задания...”. Це вже тепер знаю вищенаведені деталі про загиблого льотчика, і що пам’ятник дійсно був з лопаті гвинта.
  Виникає питання, чому саме тут, в заростях жерепу, був встановлений пам’ятник? Не на місці падіння літака, не на вершині Горгана Ілемського, чи хоча би біля стежки на відкритій місцевості під горою? На мою думку діло було так... Пам’ятник встановлювали товариші по службі майора Уралова з Мукачівського авіаполку - послали групу описавши їм місце падіння літака, де можливо і мали намір встановити знак. Сказали – Підете з Німецької полонинки райштоком до заростів жерепу, підніметесь ним вгору до хребта, там і буде те місце. Спрацював фактор „гуцульського кілометра” – пішли військовослужбовці, але не нижнім райштоком, а верхнім, в ті часи маркованих стежок не було Невдовзі дійшли військові до поля жерепу на верхньому райштоці, а мали би йти довше, вперлися в нього - далі проходу нема. Скоріш за все ніхто з досвідчених місцевих їх не супроводжував, подерлися вони тим жерепом догори, та ще й з тягарем, поблукали, зрозуміли, що схибили, та й поставили пам’ятний знак на вільній смужці каміння серед жерепу. І стояв би там пам’ятник по цей день, якби якісь невігласи його не стягнули. Карта до статті.
  Тепер, коли інформаційно-пошукові роботи в основному завершено, якщо все складеться добре, можна буде відновити, а точніше встановити заново пам’ятний знак вже на місці падіння літака.

                                                            Післямова
  Спочатку, коли цікавився цим літаком, переважало зацікавлення суто мандрівника, та пізніше, в ході вивчення матеріалів, з’явились інтерес і повага до людської долі.
  Долі людські мов зорі - хтось величаво світить холодним світлом, зверхньо дивлячись вниз, хтось виблискує маленькою грайливою зірочкою... А хтось проживає яскраве, сповнене вражень життя, яке вкладається в одну мить польоту небосхилом. Затамувавши подих, запізнілі перехожі захоплено проводжають поглядом той зорепад - Іще одна зірка промайнула небом... Та в нагороду тій яскравій зорі залишається Пам’ять, яку ми бережемо, яка веде нас прекрасним, непередбачуваним життям. Хочеться передати далі цю естафету пам’яті, хочеться наслідувати таких людей, рівнятися на них...
    Кожен день живу немов останній,
    Та за собою не палю мостів.
    Здійснити геть усі бажання,
    Я б не зумів, та і, напевно б, не хотів...

     Віктор Верховинець
    м. Долина, 2009 р.

Автор вдячний Олексію Тичині, Володимиру Горшкову
та іншим військовослужбовцям 92-го винищувального
авіаційного Червонопрапорного полку за надану інформацію.

 

Більше фото в альбомі "Аршиця"


p.s.
  Час рікою пливе... Скоро буде рік, як було знайдено місце падіння літака, позаду перші враження і емоції. За цей час розпочато дослідження невідомих широкому загалу місць падіння ще двох літаків, дорозвідано Аршицький фарватер. Але не це головне, головне, що зроблено справу по встановленню пам’ятного знаку на місці загибелі пілота літака МиГ-23.
  Автор, разом з мандрівником з м. Рогатин, Юрою Окрепким, виготивили табличку і 6-го червня 2010 року спорудили пам’ятник на місці загибелі майора Уралова Олексія Володимировича - Вічна йому пам’ять.



Создан 10 окт 2011



  Комментарии       
Всего 15, последний 9 мес назад
Толік-Львів 23 апр 2011 ответить
Надзвичайно цікава стаття в плані любові до рідної природи та поваги до історії, що самому є дуже близьким. Проходив Аршицю від Мислівки до Осмолоди в 2009 році. Дерся по тій непрохідній ділянці (між 1575,6 та 1570,1) і не раз закрадалась думка - треба падати донизу, але втимався. Там у сідловині між 1569,7 та 1570,1 на межі лісу та жерепу вгадується давня стежка (але лише тільки вгадується), а між старезними, як мінімум 400-500 річними кедрами на рівній, порослій травою площадці навіть зберіглися з минулих часів тринога і гачок над колишнім кострищем. Доречі, в тому місці, а це скоріше південний схил, є багато алюмінієвих, доста великих і важких уламків літака прямо серед жерепу. Очевидно, вибух від зіткнення був потужний, і шматки порозкидало силою цього вибуху.
zippo-1 08 фев 2012 ответить
Дуже гарно і цікаво написано, дякую!
vsevolod_parypa 30 мар 2012 ответить
написано захоплююче, хочеться побачити все на всласні очі!
chinuaev.slv 18 апр 2012 ответить
Христос воскрес!
Перейшли з 14 по 16 квітня Аршицю з "Ведмедя" по жовтому маркеру через Німецьку пололнинку, Пустошак і верхом в Осмолоду. До третьої вершинки пройшли через людський жереп, далі сніг 2-3 метри закрив все криволісся. На верхах цекоти віддаяли, і доводилось лізти по жерепо-снігу.
Знайшли кусок старої дороги http://nok.it/Wq2LC на карті Нокія мапс.
   
victour 18 апр 2012 ответить
Воістину воскрес!
Мабуть трохи мокли в хмарах, чи може хмари були нижче. Цікаво, сніг пресований - тримає, чи провалюється?
--- 21 июн 2012 ответить
доброго дня, Вікторе! дякую Вам з вашу роботу, скажіть будь-ласка, де знаходиться розташування таблиці "заповідне урочище аршиця". облазили верхній райшток (там троха серпантин), нижній від турбіни до нім. пол. нема нічого такого, мало того - такого широкого райтштока ніде я не бачив. дякую, з повагою, юрій гнатишен
   
victour 21 июн 2012 ответить
На північному райштоці, приблизно 0,5 км від крайнього водопою на Німецькій полонині.
Може які ентузіасти вже спіонерили. "А вы с какой целью интересуетесь?" (Матроскін) - напишіть будь ласка на почту.
Олександр (Перегінське) 20 сен 2013 ответить
12.10.2013 минає 30 років...
Пане Віктор Чи буде підйом до місця катастрофи? Чи можна приєднатись до групи?
   
victour 21 сен 2013 ответить
Поки що, це питання не вирішено, сам ще не знаю...
А взагалі, цього року був там - все в порядку...
juniper 14 июл 2014 ответить
гарно у Вас
Оксана 28 янв 2017 ответить
Пізнавальна стаття! Дякую. Ще у 2006 році ми сильно заблукали в Горганах і дуже здивувалися, коли знайшли крісло-катапульту в глухому лісі. Нарешті вийшовши до села зустрілися з лісником, він нам і розповів в двох словах про катастрофу, але нічого конкретного. Аж тільки зараз знайшла цікаву інформацію!
   
victour 28 янв 2017 ответить
Доброго дня, Оксано! Дякую за відгук!
Дуже цікава інформація про крісло-катапульту. В випадку цього літака малоймовірно, щоб крісло було окремо і ціле. Напишіть мені, будь ласка, на адресу victour@ukr.net про район ваших блукань в Горганах і до якого села ви вийшли.
василь стрий 28 янв 2017 ответить
Дуже цікаво Віктор Дякую Памятаю як уСтрию раніше над головами літали Були часи
victour 29 янв 2017 ответить
Через недобсовісність сайту OGOGO http://ogogo.if.ua/ , йому заборонено будь коли використовувати цей та інші матеріали з сайту http://victour.io.ua/
victour 04 фев 2017 ответить
Автор не погоджується з тією компіляцією, "перекладом" та використанням фото не призначених для публічного поширення, сайтом OGOGO http://ogogo.if.ua/ . OGOGO матеріали використав з порушенням правил, без згоди автора, незважаючи на пряму заборону, тобто вкрав.
Тому сайту OGOGO - http://ogogo.if.ua/ , та іншим виданням, засновником яких є ТОВ "Агенство правових технологій", керівник Войтик Вадим Генадійович, заборонене будь яке використання матеріалів з сайту http://victour.io.ua/ .
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

© Віктор Верховинець, victour.io.ua, 2007-2017